Херсон — це місто, яке стало символом української стійкості, але водночас і прикладом того, як війна руйнує не лише інфраструктуру, а й людські життя. Після звільнення міста українськими військами 11 листопада 2022 року, здавалося, настане довгоочікуване полегшення. Проте Херсон і досі залишається в зоні постійної небезпеки: майже щоденні артилерійські обстріли, цілеспрямоване руйнування об’єктів критичної інфраструктури, нестача електроенергії, води, медичних послуг і транспорту створюють атмосферу постійного стресу.У таких умовах особливу потребу в підтримці та безперервному доступі до медичних послуг відчувають люди, які проходять лікування різних захворювань — зокрема й ті, хто лікується від туберкульозу.

Туберкульоз — це інфекційне захворювання, яке є повністю виліковним, однак потребує регулярного прийому ліків, тривалого медичного нагляду та підтримки з боку як медичної, так і соціальної системи.

Забезпечення безперервності лікування має вирішальне значення для одужання людини, а також для зменшення ризику подальшого поширення інфекції в громаді.

В умовах війни, коли доступ до медичних послуг часто ускладнений або навіть повністю перерваний, надзвичайно важливо створювати умови, за яких люди не бояться звертатися по допомогу, своєчасно отримують лікування та почуваються не самотніми, а підтриманими й захищеними.

Туберкульоз — це не лише медична проблема, а й соціальний виклик. Від нього не застрахований ніхто, проте він цілком виліковний. Ключ до успіху — вчасна діагностика, доступ до ефективного лікування та відповідальне дотримання призначень лікаря.

У контексті війни надзвичайно важливо, щоб кожна людина, яка потребує допомоги, не боялася звертатися по медичну підтримку, вчасно отримувала лікування і знала, що вона — не одна. У Херсонській області, згідно з даними Центру громадського здоров’я, у 2024 році зареєстровано 18,2 випадків активного туберкульозу на 100 тисяч населення. Це майже на 20% більше, ніж у 2023 році, і значно перевищує середній показник по країні. Люди з туберкульозом втрачають не лише доступ до ліків, а й до базових умов існування — теплого помешкання, їжі, можливості безпечно дістатися до лікаря. Серед найбільш постраждалих — бездомні, колишні ув’язнені, внутрішньо переміщені особи, люди з ВІЛ. У багатьох випадках війна перекреслює не лише маршрут до лікування, а й саму надію на виживання.

З початку повномасштабного вторгнення Херсонська область опинилася серед найбільш постраждалих регіонів України. Особливо складною ситуація стала після підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року: десятки населених пунктів затоплено, частина людей втратила не лише житло, а й доступ до безпечної питної води, медичної допомоги та базових послуг. За даними гуманітарного кластеру ООН, у 2024 році понад 20 тисяч жителів області були змушені покинути свої домівки через обстріли, підтоплення, руйнування. 

У цих умовах працює Херсонський обласний благодійний фонд «Мангуст» — громадська організація з 25-річною історією, яка не зупинилась ні на мить. Команда з 48 фахівців, які жартома рахують себе за кількістю бронежилетів, забезпечує підтримку тим, хто найбільше цього потребує. «Якщо я не можу піти захищати країну зі зброєю, я допомагаю тим, хто її захищає», — каже директорка фонду Євгенія Миколаївна Лисак.

Комплексна допомога: від флюорографії до останнього шансу на життя

Одним із ключових напрямків діяльності фонду «Мангуст» стала мобільна допомога людям із туберкульозом, пацієнтам на замісній терапії, із супутніми інфекціями або у важкому стані. 

Мобільна бригада фонду щодня виїжджає у прифронтові громади Херсонщини та райони міста. Вони обстежують та  підтримують людей, відвідує одиноких важкохворих і лежачих, часто — у критичних станах. На жаль, за словами команди, щодня помирає 2–3 пацієнти – гинуть від  атаки  дронів, уламків, від  невчасного отримання  допомоги. А також з’являються нові потребуючі допомоги. 

Окремим напрямом є профілактика інфекційних захворювань серед військових. Це — частина системного підходу: скринінг та виявлення туберкульозу, ВІЛ та інших інфекційних захворювань, супровід до лікування, а також надання тимчасового притулку для тих, хто залишився без даху над головою.

Шелтер як острів безпеки та надії

Місто Херсон та сусідні громади постійно знаходяться під ворожим вогнем. Багато людей втратили своє житло і були вимушені покинути свої домівки, внаслідок бойових дій. У червні 2024 року «Мангуст» відкрив шелтер — тимчасовий прихисток для людей, які втратили житло внаслідок обстрілів. 

Шелтер вміщує до 40 осіб. Тут надають не просто безкоштовний дах над головою, а також повноцінну підтримку: гаряче харчування й матеріальну підтримку, соціальний та психологічний супровід,  відновлення документів. Є можливість відвідувати курси крою та шиття з перспективою працевлаштування, а також скористатися послугами соціальної перукарні.

«Ідея виникла з потреби», — згадує керівниця закладу Раїса Василівна. – «Люди приходили просто з вулиці або з лікарні — травмовані, в розпачі, без документів і планів на завтра. Саме тут вони отримували перший ковток стабільності.»

Мешканцям шелтеру доступно безкоштовне харчування, є кухня та холодильник. Проживання в  загальних кімнатах для 6 осіб, двох’ярусні ліжка. Є умови для дотримання особистої гігієни, у кімнатах для жінок є окремий душ і туалет, пральна та сушильна машина. Наразі відсутні умови для людей з інвалідністю або сімей з дітьми — це один з викликів, які команда хоче вирішити. 

Поселення  відбувається тільки після проходження флюорографії та базових медичних обстежень — це важливо для безпеки всіх мешканців. Заклад працює за внутрішнім положенням, мешканці підписують угоду: жити тверезо, поважати інших, не приводити сторонніх. «Ми всі хороші, але різні» – це не лише девіз, а й філософія шелтеру.

Проживання можливе до 6 місяців. За цей час команда допомагає людині не лише відновити документи й отримати базову допомогу, а й пройти шлях від шоку — до повернення надії. 

Соціальна працівниця Галина Анатоліївна розповідає: «Багато хто приходить у глибокій травмі — мовчазні, закриті, з відмовою навіть митися. Ми витягуємо їх з цього стану, щоб на обличчях знову з’явилася посмішка». 

За час існування закладу прихисток в ньому знайшли понад 80 осіб. Життя шелтеру — це історії. Жінки віком 50+ разом відвідують заняття зі східного танцю, йоги, обмінюються рецептами. Кілька молодих людей згодом вступили до лав ЗСУ. Декілька мешканців знайшли роботу, інші возз’єдналися з родичами в інших регіонах України. Але є й інші історії — ті, кого забрала хвороба, або хто досі не може оговтатись від пережитого. Для них шелтер залишається єдиною точкою опори.

Шелтер — це більше ніж дах над головою. Це — простір, де зберігається людське обличчя навіть у найтемніші часи. Простір, який не може собі дозволити зупинитися — бо за його дверима часто нічого більше немає.

Майбутнє, яке вже мріється

В умовах війни команда «Мангуста» не тільки діє, але й мріє. Найбільша мрія — створення соціального котеджного містечка для людей літнього віку, які залишилися самі у Херсоні під час війни. Це буде простір безпечного життя, гідної старості та соціального тепла.

У липні 2025 року фонд «Мангуст» відсвяткував 25-річчя. Його історія — це приклад, як локальна ініціатива може стати опорою для міста та області в найтяжчі часи. І поки лунають вибухи, і поки з’являються нові пацієнти, шелтер і мобільна команда працюють щодня — щоби відновити найголовніше: гідність, надію та віру в життя.

Безперервність допомоги — ключ до виживання

Між проєктами Херсонського благодійного фонду «Мангуст» бувають перерви між проектами та фінансування. Проте в реаліях війни такі паузи неприпустимі. Люди, що втратили все, не можуть «перечекати» місяць без їжі, тепла чи підтримки. Фонд шукає партнерів і донорів, які готові підтримувати сталість — не лише разово, а системно.

Можливості для потенційних донорів і партнерів:

• Підтримка сталості проєктів — забезпечення безперервного функціонування шелтеру та мобільної бригади.
• Фінансування інклюзивної інфраструктури — облаштування в шелтері умов для людей з інвалідністю та сімей з дітьми.
• Інвестування в мрію — створення соціального котеджного містечка для літніх людей, які залишилися самі під час війни.