Одеський  обласний благодійний фонд «Шлях до дому»

Степан Койса, керівник проекту

Одеса, 2025 рік

Туберкульоз у місті, що ніколи не спить

Одеса — велике портове місто, яке традиційно приваблює людей у пошуках роботи, притулку або нового старту. За оцінками ще до повномасштабного вторгнення, кількість бездомних у місті сягала 15 тисяч осіб. З початком війни соціальна структура цієї групи змінилася: зросла частка внутрішньо переміщених осіб, молоді без підтримки, людей з інвалідністю та тих, хто втратив житло або документи. У місті діють неформальні притулки, хостели, підвали, де проживають групи безхатченків.

Одеса також є регіоном із підвищеним рівнем захворюваності на туберкульоз, особливо серед вразливих груп. За даними Центру громадського здоров’я, щороку на Одещині фіксують тисячі випадків ТБ, і значна частка припадає на пізно виявлені випадки серед соціально вразливих. Поєднання туберкульозу з ВІЛ, алкогольною чи наркотичною залежністю, відсутністю документів і постійного місця проживання створює складний виклик для системи охорони здоров’я.

Війна змінила життя мільйонів українців, а для найвразливіших — таких як бездомні люди — її наслідки виявились руйнівними. В Одесі, як і в багатьох інших містах, зросла кількість внутрішньо переміщених осіб, які втратили дім, документи чи близьких. Багато хто живе в умовах, далеких від безпечних — у підвалах, на вулицях, у тимчасових прихистках. Постійна загроза обстрілів, тривоги, відсутність стабільного притулку або медичної допомоги викликає хронічний стрес, що послаблює імунітет і створює сприятливий ґрунт для розвитку інфекцій, зокрема туберкульозу. В умовах боротьби за виживання питання здоров’я часто опиняється на другому плані. Люди не звертаються по допомогу, бо не вірять у можливість змінити ситуацію. Саме тому робота з активного виявлення туберкульозу на вулицях Одеси сьогодні — це не просто про медицину, а про право кожної людини бути побаченою і почутою.

Стосунки, а не статистика

«Звичайна соціальна робота», — скромно говорить керівник проєкту Степан Койса. Але за цими словами — щоденна присутність там, де інші не з’являються: у підвалах, покинутих будівлях, на занедбаних вулицях.

Фонд «Шлях до дому» реалізує програму раннього виявлення туберкульозу серед бездомних, ВІЛ-позитивних, людей, що живуть у неформальних притулках або просто на вулиці. Мобільна команда складається з соціальних працівниць, водія і спеціаліста із забору мокротиння. Усі працюють у парах задля безпеки.

«У нас немає “офісних годин”. Ми шукаємо людей там, де вони є. Якщо треба — йдемо до підвалу або на покинуту стоянку», — розповідає соцпрацівниця.

Клієнтам спочатку пропонують скринінг на ТБ, далі — направлення до фтизіатра в Одеський обласний центр соціально-значущих хвороб. Там співпраця настільки злагоджена, що пацієнтів приймають без черг, щоб мінімізувати стрес і стигму. За проходження обстеження клієнти отримують мотиваційні сертифікати, що є важливим стимулом у складних життєвих умовах.

Ще один компонент роботи — виявлення контактних осіб. Клієнти приводять людей, з якими перебувають у тісному побутовому контакті: з ким ночують, працюють, проводять вільний час. Це дозволяє вчасно діагностувати ТБ у вузьких соціальних середовищах.

Ключ до ефективності — у довірі. Соціальні працівниці не просто проводять анкетування, вони слухають, підтримують, допомагають відновити документи або повернутися додому. Команда «Шлях до дому» мають багато історій. Наприклад, молода пара з Івано-Франківщини, обидвоє з інтернату. У дівчини діагностували туберкульоз і ВІЛ, хлопець також ВІЛ-позитивний. Вони були дезорієнтовані й знесилені, але завдяки супроводу змогли пройти повне обстеження та почати лікування.

Виклики: коли щодня — це боротьба

Робота з бездомними людьми в Одесі — це щоденне подолання бар’єрів, які не завжди видно ззовні. Велика частина клієнтів — це люди з глибокими травмами, досвідом насильства, втратою соціальних зв’язків і документів. Багато хто не має телефонів, а отже — і постійного зв’язку. Буває, що за один день людину можна знайти лише випадково, якщо пощастить — у місці роздачі їжі, у підвалі або на пляжі. Люди не просто ізольовані — вони часто в стані активного уникнення будь-якої системи. Хтось не вірить у допомогу, хтось боїться бути примусово госпіталізованим, а хтось уже зневірився настільки, що відмовляється навіть жити.

 «Буває, зустрічаєш людину, умовляєш її на діагностику, а наступного дня її вже немає — переїхала, заховалась або просто втекла», — ділиться соцпрацівниця. Робота ведеться в умовах емоційної нестабільності клієнтів, алкоголізму, агресії, іноді — відвертої небезпеки.

Фізичне та емоційне виснаження — ще один виклик. Більшість команди — це жінки, які щодня мають справу з важкими випадками. Один із клієнтів  мав лише радянський паспорт і через це неодноразово відбував покарання. Іншій клієнтці, яку побили на вулиці, команда допомогла повернутися в рідне село.

Соціальні працівниці «Шляху до дому» щодня мають справу з людьми без документів, з важкими формами туберкульозу або ко-інфекцією з ВІЛ. Наприклад, один із клієнтів мав лише старий паспорт громадянина СРСР, неодноразово відбував покарання лише через відсутність документів. Іншому, хлопцеві з дитячого будинку, було всього 16 років — він боявся повертатися додому після конфлікту з родиною і жив на вулиці, поки команда не переконала його змінити рішення.

Чому це працює: система з людським обличчям

«Ми не просто шукаємо пацієнтів. Ми даємо людям шанс», — підкреслює Степан Койса. Успішність «Шляху до дому» — у цілісному підході: виїзна команда, діагностика без стигми, мотиваційна підтримка, соціальний супровід і чітка співпраця з лікарями. Завдяки налагодженій співпраці з медичними установами — особливо з фтизіатрами Одеського обласного центру соціально значущих хвороб — клієнти можуть проходити діагностику без черг і стигми. Важливо, що після скринінгу людину не залишають наодинці з результатами: супровід до лікаря, допомога з документами, мотиваційні сертифікати — усе це підвищує шанси на вчасне лікування.

Довіра, що формується між соціальним працівником і клієнтом, — це головний інструмент. Часто саме після першої розмови людина вперше за роки звертається по допомогу.

«Ми не питаємо, чому ти опинився на вулиці. Ми питаємо: що можемо зробити просто зараз», — каже соцпрацівниця.

Особливість підходу — це персональне залучення. Працівниці не просто «виявляють» туберкульоз — вони будують стосунки з людьми. Жінці, яку пограбували й побили, купили квиток і допомогли повернутися в рідне село, де вона знову змогла почати з нуля. Подібні історії — не виняток, а щоденна реальність. І саме тому «Шлях до дому» працює: тому що тут не питають, чому людина опинилася на вулиці. Тут шукають спосіб, як повернути її до життя.

Можливості для потенційних донорів і партнерів:

• Інвестування в мобільні формати виявлення ТБ серед вразливих груп.
  Такий підхід дозволяє охоплювати тих, хто ніколи не звернеться до медзакладу самостійно.
• Забезпечення  довгострокову підтримку соціального супроводу.
  Виявлення — лише перший крок. Без системної допомоги (супровід до лікаря, документи, мотиваційна підтримка) клієнти не завершують діагностику чи лікування. 
• Підтримка психологічну стійкість соціальних працівників.
  Робота в польових умовах, щоденний контакт із травматичними історіями та ризикованими середовищами вимагає програм емоційної підтримки та профілактики вигорання. Це особливо важливо для збереження кадрового ресурсу.
• Фінансування гнучких інструментів мотивації для клієнтів.
  Невеликі витрати — на сертифікати, продукти, допомогу з проїздом або документами — часто мають вирішальне значення для залучення людей до обстеження чи лікування.